Логіка. Словник-довідник - Тофтул М. Г.

Словник містить визначення більше двох тисяч термінів традиційної і сучасної (класичної і некласичної) логіки, а також термінів і висловів, поданих давньогрецькою, латинською, англійською та іншими мовами. Адресований студентам вищих навчальних закладів. Прислужиться всім, хто прагне ефективно переконувати співрозмовників в істинності своїх думок і поглядів, будувати доведення та спростування зі знанням законів і правил логіки. Уривок із словника-довідника ("Логіка" Тофтул М. Г.) надано виключно для ознайомлення. Копіювання будь-якої частини без погодження з видавництвами заборонено. А А (перша літера латинського слова affirmo — стверджую) — засіб позначення загальностверджувального судження, тобто судження, в якому кожному предмету множини приписується одна чи більше властивостей («Усі метали електропровідні»). Буквене позначення суджень застосовують за потреби зберегти лише кількісну і якісну їх характеристику, зокрема позначення модусів простого категоричного силогізму. Так, модус ААА містить три загальностверджувальні судження. Цей модус, побудований за схемою першої фігури силогізму, є правильним (див.: Ваrbаrа), за схемами інших фігур — неправильним. Правильний модус ААА: Усі ромби — паралелограми. Всі квадрати — ромби. _________________________ Всі квадрати — паралелограми. A (заперечення А) — символічне позначення в логіці висловлювань складного висловлювання, яке є істинним за умови, що А є хибним, і хибним, коли А є істинним. Читається: «не А» або «хибно, що А». А=А — формула, що виражає закон тотожності у формальній логіці. Читається: «Ає А», «А тотожне А», «А еквівалентне А» тощо. Абеляр П’єр (1079—1142) — французький теолог, філософ, логік; полеміст, засновник схоластичного методу (праця «Так і ні»). У суперечці про природу універсалій дотримувався принципів концептуалізму. У теології зробив спробу примирити віру і знання. Одним із перших середньовічних філософів виступив за реабілітацію людського розуму, вважаючи неодмінною умовою віри розуміння («Розумію, щоб вірити»). А. вважав за необхідне обмежити релігійну віру розумними підставами, розкривши суперечності в судженнях теологів. Вихідним принципом його критики авторитетів церкви були сумніви в безумовній істинності положень віри і переконання в потребі осмисленого ставлення до священних текстів, оскільки «богослови часто навчають того, чого самі не розуміють». Відповідно до концепції «двох істин» А. вважав, що до компетенції віри належать судження про невидимі речі, які перебувають за межами реального світу. На його думку, безумовність авторитету Святого Письма у вирішенні спірних питань не заперечує можливості і навіть потреби існування іншого способу досягнення істини, які він вбачав у діалектиці та логіці (науці про мовлення). Згідно з А., логіка має справу лише з іменами і поняттями мови. Її цікавить не істина речей, а істина висловлювань. А. розглядав логіку як необхідний елемент християнського віровчення, апелюючи до аргументів з Євангелія від Іоанна: «Спочатку було слово».Метод А. передбачав виявлення суперечностей у писемному тексті, усній промові, їх класифікацію і ретельний логічний аналіз. А. цінував самостійність суджень, вільне і критичне ставлення до авторитетів, окрім тексту Святого Письма; проголошував принцип віротерпимості, вважаючи, що в кожному вченні є елементи істини. Логіка, на його думку, — наука про оцінки і розрізнення аргументів за їх істинністю чи хибністю, наука про вираження думок у словах. Він з’ясував будову судження, специфіку його зв’язок; запропонував модальне тлумачення умовних суджень; досліджував проблему вираження одних логічних констант за допомогою інших, проблему абстрагування тощо. В етичному вченні дотримувався думки, що головними є не реальні справи, а наміри людини. Основні твори: «Так і ні», «Діалектика», «Вступ до теології», «Пізнай самого себе», «Історія моїх бідувань». Аберaція (лат. aberratio — відхилення, від aberro — помиляюсь) (у логіці) — хибність, відхилення від істини. Прикладом А. є будь-яка хибна думка: «Амазонка — найдовша у світі ріка».