Авиатор. Евгений Водолазкин

Новий роман від автора бестселера "Лавр", володаря премії "Велика книга" і "Ясна Поляна", фіналіста "Російського Букера". Самий очікуваний російський роман 2016 року, за версією Forbes і Meduza. На обкладинці малюнок культового художника Михайла Шемякіна, створений спеціально для цієї книги. Євген Водолазкин - прозаїк, філолог. Автор бестселера "Лавр" і витонченого historical fiction "Соловйов і Ларіонов". В Росії його називають "російським Умберто Еко", в Америці - після виходу "Лавра" англійською - "російським Маркесом". Йому ж достатньо бути самим собою. Твори Водолазкина переведені на багато іноземних мов. Герой нового роману "Авіатор" - людина у стані tabula rasa: прокинувшись одного разу на лікарняному ліжку, він розуміє, що не знає про себе рівним рахунком нічого - ні свого імені, ні хто він такий, ні де знаходиться. У надії відновити історію свого життя, він починає записувати відвідали його спогади, уривчасті й хаотичні: Петербург початку ХХ століття, дачне дитинство в Сіверської та Алушті, гімназія і перша любов, революція 1917-го, закоханість в авіацію, Соловки... Але звідки він так точно пам'ятає деталі побуту, фрази, запахи, звуки того часу, коли на календарі - 1999 рік?.. Цитата: "- Що ви всі пишете? - Описую предмети, відчуття. Людей. Я тепер кожен день пишу, сподіваючись врятувати їх від забуття. - Світ Божий занадто великий, щоб розраховувати тут на успіх. - Знаєте, якщо кожен опише свою, нехай невелику, частинку цього світу... Хоча чому, власне, невелику? Адже завжди знайдеться той, чий огляд досить широкий. - Наприклад? - Наприклад, авіатор". Відгуки: "Євген Водолазкин супроводив бестселер "Лавр" поясненням "неісторичний роман". Його новий "Авіатор", що володіє ознаками жанрової літератури, за аналогією можна назвати "нефантастическим", хоча історія, в ньому розказана, здавалося б, далека від реальності. Неймовірні події призвели до того, що головний герой Інокентій Платонов виявляється виключеним з реального життя на довгі десятиліття. Прокинувшись на лікарняному ліжку, він виявляє, що мало що про себе пам'ятає і в спробі відновити свою історію починає щодня записувати спогади-бачення. Вони відображають деталі побуту, фрази, відчуття - все те, що, здавалося б, не має відношення до великої історії. Поступово в оповідання вступають інші «літописці» зі своїм темпераментом і стилем - це створює гостру драматургію і таїть несподіванки для читача"