Євген Маланюк. Вибрані твори

Як би хтось си думав, жи в селі нема жадної культури той най си йде до пісєчої мами. Ну і шо з того, жи в клюбі хпала стіна, як Ігор з Варваринец був фіром назад давав. Місяць го не видко скурвисина. Менче з тим, в тім клюбови і так ніц толкового не було, як си зара нагадаю, жи тамтом зимом ми всі гулєлисьмо в сінтіпонових куртках а то збоку певно виглідало як якесь столковиско ламаґів: махаєш отакво руками, перебираєш ногами, впотієш в тій куртці тай простудиш нирки. Во Анджик Малий був си потовк до одвірка чоло і зломав носа, як йшов надвір до кулідзунь пити з ними по пидисят. То нашо такево сі кому здало, а дохтори заракій дорогі, за могорич сі не обійде! Але зато в нас є ферма, хліви пітсот людий там можна посадити. На коровлічі жолоби, правда. А де перед тим ті корови поділисі то селищний голова знає, списав десь, як то все сі в нас робе навіґлє і через сраку. А люди як все мовчат, кажен має за себе боя, не підскоче. Ну і зачилисьмо приводити ту ферму до поридку, би було ґлянц, ну як для себе.